Економiка сьогоднi
Ви бажаєте відреагувати на цей пост? Створіть акаунт всього за кілька кліків або увійдіть на форум.

Житник Т.П., МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Перейти донизу

Житник Т.П., МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Empty Житник Т.П., МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Повідомлення автор Igor Kokovikhin Ср Лист 15, 2017 1:16 pm

Т.П. Житник, к.е.н., доцент кафедри економіки та економічної теорії
Білоцерківський національний аграрний університет


  Стан інноваційної діяльності в аграрній сфері знаходиться під впливом реалій політичної та макроекономічної нестабільності в країні, цінових і структурних диспропорцій. Розробка та реалізація дієвої стратегії інноваційного розвитку аграрних підприємств стає фундаментом сучасного управління, який покликаний збільшити інвестування інноваційних процесів, оновити технологічну, матеріально-технічну та інформаційну бази, перетворити інновації на головний чинник нарощування обсягів виробництва та сталого розвитку підприємств.

  Вагомий внесок у розроблення засад стратегічного управління та економіки інновацій зробило багато зарубіжних і вітчизняних науковців. Різні теоретичні аспекти цієї проблеми висвітлені в наукових працях таких відомих зарубіжних вчених, як І. Ансофф, П. Друкер, Е. Крилатих, М. Портер, Б. Санто, К. Фрімен, Й. Шумпетер та інших. Дослідження проблем інноваційної діяльності в сільському господарстві були висвітлені в працях таких вітчизняних вчених як В. Андрійчук, А. Гальчинський, О. Гуторов, О. Ґудзь, О. Красноруцький, І. Крюкової, Л. Михайлова, Ю. Лупенка, Г. Мазнєв, Л. Молдован, В. Онегіна, П. Саблук, П. Стецюк, С. Тивончук, О. Ульянченко, Л. Федулова, О. Шубравська, І Яціва та інших.

  Однак, незважаючи на наявність великої кількості наукових робіт з активізації інноваційної діяльності в аграрній сфері України, досі не конкретизовані ознаки сучасного інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств, методичні засади його оцінки, відсутня повнота та цілісність у концептуальних основах обґрунтування стратегій інноваційного розвитку підприємств, формування дієвих механізмів взаємодії всіх учасників інноваційного процесу та подолання інституційного розриву між сферами продукування, комерціалізації та використання інновацій.

  Аналіз розвитку аграрних підприємств України за інноваційними ознаками показав, що використання інноваційних чинників розвитку є обмеженим, скорочується наукова складова інноваційного потенціалу, а в кризових умовах слід очікувати і зменшення його фінансової складової [1]. Серед причин, що зумовлюють такий стан, відзначимо: переважання неінноваційних чинників прибутковості виробництва; низький попит на інновації з боку аграрних підприємств; недостатнє фінансування науково-технічної сфери, відсутність дієвих механізмів визначення найбільш ефективних інноваційних проектів та їх фінансування; інституційний розрив між установами наукової сфери та підприємствами агробізнесу; брак коштів у аграрних підприємств для закупівлі новацій; нерозвиненість інноваційної інфраструктури; недостатнє фінансування дослідницької роботи на підприємствах, економія на інноваційно-інвестиційних проектах; політична та економічна нестабільність тощо.

  За цих умов Л. Федулова доводить, що «інноваційний розвиток, адекватний масштабам і завданням технологічної модернізації сільськогосподарського виробництва можливий при наявності належним чином організованої й ефективно функціонуючої інноваційної системи АПК». Цю систему утворює сукупність взаємодіючих інститутів – учасників процесу створення й освоєння нововведень із комплексним забезпеченням інноваційного процесу в аграрній сфері [4]. Критерієм включення до складу національної інноваційної аграрної системи (НІАС), вважаємо, має бути участь у формуванні та реалізації інноваційного потенціалу агропромислових підприємств. Головним завданням НІАС є збільшення аграрного інноваційного потенціалу, утвердження ефективних форм зв’язків між її суб’єктами з метою генерації, імплементації, реалізації інновацій та підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва.

  Суб’єктами національної інноваційної аграрної системи є аграрні підприємства, фермерські та інші господарства, що виробляють сільськогосподарську продукцію, підприємства суміжних галузей, наукові та освітні установи, науково-технічні об’єднання та формування, проектні установи, фінансово-кредитні установи, інформаційно-аналітичні служби, служби з реєстрації та охорони прав інтелектуальної власності, органи державної влади, що реалізують науково-технічну політику.

  На разі про сформованість такої системи в економіці України говорити передчасно. Зв’язки між її суб’єктами не є стійкими, стабільними, взаємовигідними, в системі інтересів відсутнє бачення співпраці та реалізації інтересів окремих суб’єктів через взаємоузгодження інтересів з іншими.

  У формуванні інноваційної системи АПК Л. Федулова виділяє регіональний контент, але не розкриває його зміст та структуру [4]. Як показав наш аналіз світового досвіду, більшість науково-технічних організаційних формувань містять регіональний аспект, тобто утворюються насамперед на певній території. Серед сучасних основних організаційних видів формувань з активізації інноваційної діяльності виділяють: науково-технічні парки (технопарки, наукові парки, промислові парки, технологічні парки); спеціальні зони (вільні економічні зони, спеціальні економічні зони, інноваційні зони); технополіси (соціотехнополіси); кластери; інноваційні трансфертні порти; інноваційні центри; інноваційні бізнес-інкубатори.

  Враховуючи регіональні відмінності в агропромисловому виробництві, його науковому потенціалі, тісноту зв’язків суб’єктів НІАС на регіональному рівні, вважаємо, що на шляху розбудови інноваційної системи АПК формування регіональних інноваційних агропромислових кластерів має стати дієвим кроком. Зокрема, дослідження інноваційного потенціалу аграрної сфери науковцями ННЦ «Інституту аграрної економіки» показало нерівномірності його розподілу на регіональному рівні [2]. Так, інноваційний потенціал аграрної науки зосереджений в основному в Харківській, Київській, Одеській, Дніпропетровській, Черкаській та Львівській областях.

  На сучасному етапі аграрної реформи в Україні особливе місце відводиться науковому обґрунтуванню і практичному розв’язанню комплексної проблеми – організації розвитку агропромислового виробництва на інноваційній основі, що передбачає використання механізмів корпоратизації та кластеризації [3].
Кластер в організації виробництва пропонується розглядати як об’єднання взаємодоповнюваних підприємств, організацій і зв’язаних з ними за географічною і функціональною ознаками органів державного управління, наукових закладів, тощо на засадах спільної діяльності на певній території з виробництва конкурентоспроможної продукції та збільшення прибутків учасників кластеру [1].

  Враховуючи досліджені підходи науковців до визначення кластерів, інноваційний агропромисловий кластер ми розглядаємо як добровільні об’єднання агроформувань (виробників товарної сільськогосподарської продукції), промислових підприємств, постачальників матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства та переробників його продукції, наукових, освітянських закладів, інформаційно-консультаційних агенцій, фінансово-кредитних установ, державних органів на засадах спільних інтересів з інноваційного розвитку аграрного сектору, прибутковості агробізнесу, продовольчої безпеки та спільної діяльності на певній території з генерації та імплементації новацій, виробництва інноваційної конкурентоспроможної продукції.

  Отже, вважаємо, що для реалізації наступальної стратегії інноваційного розвитку аграрних підприємств мають бути вирішені питання фінансового забезпечення інноваційних проектів і трансферу технологій. При цьому формування ефективної системи взаємовідносин між його суб’єктами потребує розвинення економічного обґрунтування інноваційних проектів та маркетингу інноваційної продукції.


Список використаних джерел

1. Луньова В.А. Інноваційний потенціал підприємств та державна політика /В.А. Луньова, В.М. Онегіна // Вісник ХНТУСГ (Екон. науки). - 2015. - Вип. 161. – С. 50 - 59.
2. Лупенко Ю.О. Інноваційне забезпечення розвитку сільського господарства України: проблеми та перспективи /Лупенко Ю.О., Малік М.Й., Шпикуляк О.Г. та ін. - К.: ННЦ ІАЕ, 201. - 514 с.
3. Михайлова Л.І. Інноваційний менеджмент/ Л.І. Михайлова, О.І. Гуторов, С.Г. Турчіна, І.О. Шарко. - Вид. 2-ге, доп. - К.: Центр учбової літ-ри, 2015. - 234 с.
4. Федулова Л.І. Інноваційний розвиток: еволюція поглядів та проблеми сучасного усвідомлення [Електронний ресурс] / Федулова Л.І. // Економічна теорія. - 2013. - № 2. - С. 28-45. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ecte_2013_2_4.pdf.

Igor Kokovikhin

Кількість повідомлень : 10
Дата реєстрації : 15.11.2017

Повернутися до початку Перейти донизу

Повернутися до початку

- Схожі теми
» Онвубіко Ч.М., СТРУКТУРА СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ
» Олексенко Л.В, Войцеховський Д.Ю., ФОРМУВАННЯ СЕРВІСНОЇ СТРАТЕГІЇ ДЛЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ
» Рогоза С.М., ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ В УМОВАХ НЕСТІЙКОЇ ЕКОНОМІКИ
» Рогоза В.М., МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ НА ТЕХНОЛОГІЯХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ
» Іванов С.В. , Рогоза М.Є. , Перебийніс В.І. , Вергал К.Ю. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТА МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ КООПЕРУВАННЯМ ТА ІНТЕГРАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ ПІДПРИЄМСТВ СІЛЬСЬКОЇ ОБСЛУГОВУЮЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі