Кузьменко О.К. Труфанов І.А. ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ І МОДЕЛІ РОЗПОДІЛУ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

О.К. Кузьменко, к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства та економічної кібернетики ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»
І.А. Труфанов, магістр ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ І МОДЕЛІ РОЗПОДІЛУ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Одним з головних завдань підприємницької діяльності є отримання якомога більшого обсягу чистого прибутку. Саме це завдання спонукає підприємців (керівників) до постійного пошуку резервів та шляхів підвищення ефективності використання контрольованих ними ресурсів. Тобто, першочерговим завданням є удосконалення системи управління на підприємстві та її орієнтація на ефективне використання ресурсного потенціалу.
Розвиток підприємства, його можливості та очікувані результати неможливо передбачити без відповідних ресурсів, формування яких є підґрунтям для забезпечення конкурентних переваг [5, с. 153]. Ресурси – це основа для формування потенціалу, на базі якої у результаті діяльності відповідно до цілей існування підприємств формуються необхідні здатності та компетенції, які в свою чергу й визначають їх конкурентні переваги [1].
Ресурси підприємства – це сукупність тих природних, матеріально-технічних, трудових, фінансових, інформаційних, тимчасових сил і можливостей, які використовуються в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей. Тільки чітке уявлення про сутність і склад всіх видів ресурсів дає можливість менеджменту підприємства домогтися максимального ефекту управління ними. Ресурсам підприємства притаманні наступні властивості [10, с. 323; 9, с. 8]: унікальність; гнучкість використання; обмеженість ресурсів; незамінність ресурсів; ефективність ресурсів. З метою результативної та ефективної діяльності підприємства необхідно забезпечити їх доступність, достатність та дешевизну. При цьому, для функціонування та розвитку будь-якого підприємства необхідна відповідна складна система ресурсів, яка формується у процесі ресурсного забезпечення й має усі властивості системи.
Ресурсне забезпечення підприємств являє собою складний та багатогранний процес цілеспрямованого залучення різноманітних ресурсів із зовні, формування у них необхідних якісних характеристик за рахунок відповідного структурування, розподілу, розширеного відтворення. Ресурсне забезпечення підприємств є одним з важливіших факторів як у реалізації мети функціональної сфери діяльності, так і у досягненні цілей розвитку. Існує два напрями щодо управління ресурсним забезпеченням поточної (функціональна сфера), інвестиційної та інноваційної (сфера розвитку) діяльності. Оптимальний розподіл завжди обмежених ресурсів між сферами діяльності є першочерговою умовою формування конкурентних переваг підприємства [3].
Вітчизняні та іноземні науковці пропонують виділяти наступні етапи раціонального управління ресурсами на підприємстві: виявлення та формулювання проблеми чи задачі управління ресурсами підприємств, що має бути вирішена на базі використання минулого досвіду й наявних даних; прийняття управлінського рішення щодо використання ресурсів і його реалізація; аналіз результатів прийнятого рішення з погляду можливих способів модифікації чи зміни, а також з урахуванням результатів у процесі нагромадження досвіду, який може бути застосований у майбутньому. Сама постановка задачі управління ресурсами підприємства цілком закономірно вимагає уточнення та конкретизації, тобто розширення в напрямі пошуку засобів підвищення ефективності управління підприємством як цілісною господарською системою. Успішне вирішення такої задачі потребує адекватного та своєчасного застосування відповідного математичного апарату, зокрема, економіко-математичних методів і моделей.
На сьогодні, існують наступні математичні моделі і методи в управлінні ресурсним потенціалом: сценарний підхід, когнітивне моделювання, статистичні методи та методи оптимізації; рейтингове моделювання; синергетичний підхід, гомеостатичний підхід, рефлексивний метод; кібернетичний підхід; детермінований метод, програмно-цільовий метод; ціннісно-орієнтований метод.
Сценарний підхід до моделювання заснований на створенні сценарію. Сценарій – це опис картини майбутнього, що складається з узгоджених, логічно взаємопов'язаних подій і послідовності кроків з певною ймовірністю, які ведуть до прогнозованого кінцевого стану.
Використання когнітивного підходу до  моделювання обумовлене наступними особливостями: орієнтованості на конкретні умови розвитку ситуації; є одним з найбільш потужних інструментів дослідження нестабільного і слабоструктурованого середовища, сприяють кращому розумінню існуючих в середовищі проблем, виявленню протиріч і якісному аналізу процесів; дозволяють відобразити найскладніші проблеми і тенденції розвитку системи в спрощеному вигляді, досліджувати можливі сценарії виникнення кризових ситуацій, знайти шляхи та умови їх вирішення в модельній ситуації; якісно підвищують обґрунтованість прийняття управлінських рішень у складній і швидкозмінній обстановці, дозволяють експерту відрефлексувати ситуацію і розробити найбільш ефективну стратегію управління, ґрунтуючись не стільки на інтуїції, скільки на впорядкованому і верифікованому знанні про складну систему; сприяють кращому розумінню проблемної ситуації, виявленню протиріч і якісному аналізу системи [4].
Поетапна процедура дослідження ефективності використання потенціалу, згідно когнітивного підходу, наступна [2]: 1) оцінка та виділення факторів їх угрупування; 2) побудова когнітивної моделі (побудова когнітивної карти і розробка плану експериментів); 3) оцінка взаємозв’язків і взаємовпливу чинників; 4) моделювання сценарію ефективного використання потенціалу за певних початкових умов.
Метод статистики включає в себе три групи методів: метод масових спостережень, метод угруповань, метод узагальнюючих показників. Статистичне дослідження проходить в три етапи: збір первинних статистичних даних; обробка, зведення та групування даних; аналіз даних [7].
Метод оптимізації полягає у виборі найефективнішого варіанта рішення із можливих альтернатив. Цей метод може бути використаний для оптимізації кількісного показника, розподілу потенціалу. Даний метод являє собою сукупність аналітичних процедур, зокрема: збір інформації (внутрішньої та зовнішньої) – збір достовірної інформації про об’єкт дослідження; аналіз інформації; формування гіпотези (механізми впливу, інструменти, визначення основних факторів впливу); перевірка гіпотези; перевірка гіпотези (у випадку неправильної гіпотези – повернення до попередніх пунктів); реалізація рішення. При оптимізації управлінських рішень науковці пропонують використовувати такі методи, як аналітично-систематизаційний (аналіз ситуації, аналіз проблеми, аналіз рішення); метод ділових ігор (моделювання майбутніх дій, виконання завдання в умовах можливих і конфліктних ситуацій); метод мозкової атаки (прийняття рішення на основі індивідуальних думок колективу); метод номінальної групи (прийняття рішення з проблеми різних типів); метод «рангів» (прийняття рішення шляхом опитування працівників підприємства); лінійне програмування (оптимальний спосіб поєднання ресурсів за наявності конкретних потреб); імітаційне моделювання (практичне застосування моделі замість реальної системи); економічний аналіз (аналіз економічних умов, витрат та можливих вигод); платіжна матриця (з кількох варіантів рішення вибирають найоптимальніше); дерево рішень (схема дій, порівняння альтернатив); прогнозування (моделювання майбутніх управлінських ситуацій).
Характерною особливістю процесу рейтингового управління є те, що рейтингова оцінка виступає одночасно як інструментом, так і ціллю управління. Рейтингове управління [3] є процесом, що передбачає використання рейтингів на усіх стадіях управління потенціалом, а саме для аналізу, контролю, обліку, прогнозування, планування та регулювання ресурсів. Особливостями рейтингового оцінювання є: рейтинг – функція управління «управління на високому рівні»; рейтинг є результатом процесу багатофакторного аналізу. Застосування рейтингового управління, що базується на системі ієрархічно-структурованих показників, формалізує процес прийняття управлінських рішень в процесі функціонування і має ряд переваг: зниження складності і трудомісткості процесу прийняття тактичних і стратегічних рішень, зниження ступеня ризику щодо прийняття некоректних рішень [7].
Метод нормалізації як підсистема рейтингового управління застосовується для переходу до порівняних шкал у визначенні показників стану системи управління потенціалом підприємства і підсистем зовнішнього і внутрішнього середовища. Показники потенціалу та резерву оцінюються рейтинговим методом через складання матриць оцінки резерву ресурсу.
Концептуальний підхід до моделювання рейтингового управління економічною системою передбачає, що рейтингова оцінка має обчислюватись з врахуванням принципів системності та ієрархічності, та враховувати вплив динамічних змін внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування системи. Основними недоліками, які заважають створенню і широкому застосуванню системи рейтингових оцінок, є: непрозорість та не універсальність вже розроблених систем рейтингового оцінювання та відсутність чітких методик застосування їх на практиці; навмисне, свідоме спотворення економічного змісту показників, що є вихідним матеріалом для обчислення рейтингу через недосконалість існуючої в Україні системи моніторингу, та не бажання керівників суб'єктів господарювання надавати повну і вичерпну інформацію щодо стану економічних суб'єктів; спрощення застосовуваного у процесі створення методик обчислення рейтингової оцінки математичного апарату шляхом ігнорування показників, що відображають досліджувані процеси у динаміці та слабоформалізованих показників у зв'язку зі складністю їх опрацювання і через це – спотворення кінцевого результату оцінювання, зниження якості рейтингової оцінки [3].
Сутність синергетичного підходу полягає у тому, що із множини шляхів розвитку необхідно обрати один, найкращий. Основні принципи даного методу: професіоналізм; простота управлінських структур. Синергетична модель управління потенціалом будується за принципом: «ціль – потенціал – автономія і самоорганізація», тобто на створенні внутрішніх умов для коректування системи у потрібному напрямку. Синергетичне управління орієнтоване на тенденції розвитку системи, припускає існування зон вільних від контролю. Управлінські відносини при такому підході розглядаються як взаємодія підпорядкування при самоврядуванні і самоорганізації, при цьому відбувається коректування вектору розвитку продуктивних сил, при цьому протиріччя – джерело соціальної синергії. Керованість в синергетичній системі пов’язана з активним досягненням інтеріоризованих цінностей всіма учасниками взаємодії, як керуючими, так і керованими суб’єктами.
У гомеостатичному підході до управління (теоретичні положення кібернетичного підходу) організація й управління спрямовані на попередження, стримування й усунення будь-яких відхилень, що дезорганізують систему. Отримання даних змін шляхом організаційного контролю стримують розвиток системи [8].
На основі кібернетичного підходу виділяють детермінований, програмно-цільовий та ціннісно-орієнтований методи управління потенціалом [3]. Детермінований метод означає постановку мети, на основі якої розробляється програма дій, а потім створюється механізм реалізації вищезазначеної програми з подальшою оцінкою отриманих результатів. Але, недоліком даного методу є неможливість перебудови при змінах зовнішнього середовища, здатних призвести до протиріччя між планом і метою функціонування організації. При постійній зміні зовнішнього середовища найбільш ефективним є програмно-цільовий метод управління, що полягає у більш розвиненому механізмі зворотного зв'язку, що забезпечує не тільки коригування поведінки системи, але і коригування самої програми в інтересах досягнення мети з урахуванням непередбачених внутрішніх змін. Ціннісно–орієнтований метод забезпечує коригування поведінки системи управління відповідно до розробленої програми на основі поставленої мети. Цей метод управління включає в себе програмно-цільовий і детермінований методи.
Незважаючи на досить широкий спектр математичних моделей і методів управління ресурсами підприємств, головною проблемою залишається відповідність моделі, що використовується, відповідним управлінським завданням.

Список використаних джерел
1. Агальцов В.П. Математические  методы  в программировании / В.П. Агальцов, И.В. Волдайская. –М.: ИД ФОРУМ, 2013. – 240 c.
2. Берсуцкий А.Я. Влияние  интеллектуальных  и  информационных ресурсов на эффективность потенциала предприятия / А.Я. Берсуцкий // Академічний  огляд  :  наук. практ.  журнал. – Дніпропетровськ  :  ДУЕП, 2009. – Вип. 1. – С.103–106.
3. Вітлінський В.В. Моделювання економіки: навч. посіб. / В.В.Вітлінський. – К. :КНЕУ, 2003. –408с.
4. Власова Н.О. Ресурси та ресурсне забезпечення / Н.О. Власова, В.Ю. Андросов // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг : зб. наук. пр. – Харків : ХДУХТ, 2012. – Вип. 1 (15). – Ч. 1. – С. 250-257. – Режим доступу до журн. : http://repository.kpi.kharkov.ua/bitstream/KhPI-Press/14383/1/ESPRSTP_2012_1_Vlasova_Resursy.pdf.
5. Кузьменко О.К. Формування системи забезпечення ресурсами розвитку підприємства / О.К. Кузьменко // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля: науковий журнал. – Серія «Економічні науки». – № 2 (156). – Ч. 1. – Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2011.– С. 153–159.
6. Макарова Г. Когнітивне моделювання у прогнозуванні економічного потенціалу підприємства / Г.Макарова // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2013. – No 4. – С. 81–91.
7. Максимов В.И. Структурно-целевой анализ развития социально-экономических ситуаций / И.В. Максимов // Проблемы управления. –2005. – No3. –С. 30–38.
8. Новиков Д. А. Рефлексивные игры / Д. А. Новиков, А.Г. Чхартишвили. – М. : СИНТЕГ, 2003. – 149 с.
9. Плышевский Б. Потенциал инвестирования / Б. Плышевский // Экономист. – 1996.– № 3.– С. 7 – 12.
10. Предєін А. М. Роль ресурсів у стратегічному управлінні підприємствами / А.М. Предєін // БІЗНЕС ІНФОРМ. – 2012. – № 9. – С. 318–325.